Село Зоря, що віднедавна входить до складу Саратської територіальної громади – одне з найколоритніших в Одеській області. Цьогоріч воно відзначило цілих 190 років. До ювілейної дати місцева влада відкрила новий монументу у вигляді болгарської підводи та каменю, на якому викарбувані імена перших 46 родин переселенців з Болгарії, котрі колись заснували це село.
Старовинна назва Зорі – Камчик, від назви ріки Камчія в Болгарії, звідки походять предки зорянців. Місцеві досі люблять називати своє село цим старовинним іменем. На центральній площі розгорнулось справжнє театральне дійство. Зворушливу історію-реквієм про перші 46 родин болгар, які заснували Камчик у далекому 1831 році, розповіли артисти місцевого будинку культури. Непросто вдалося полишити рідний дім та могили предків, вирушивши у невідомий світ, з відчаю тікаючи з під османської неволі, щоб зберегти своє болгарське коріння.
До ювілейної дати у центральному сквері відкрили новий монумент, який увібрав глибокі символи. Це старовинна підвода, або болгарською “каруца”, на якій 190 років тому сюди приїхали перші родини з болгарських сіл Прилеп і Подвис. На такі вози люди вантажили все найцінніше, що могли забрати з поневоленої батьківщини. Біля підводи – камінь, саме з такого місцевого каменя-дикуна і збудований первісний Камчик.
Автором і натхненником створення нового пам’ятного місця є засновник СВК “Родина”, уродженець Зорі і меценат Георгій Чиклікчі. Розповідає: точну інформацію про перших болгар-переселенців шукали в архівах Кишинева, – саме там офіційні документи опинилися під час румунської влади, яка панувала на Бессарабії до кінця Другої світової війни.
“Я давно мріяв про те, щоб докопатись до первісних джерел, знайти імена перших родин, які тікали з-під Османського іга з Болгарії і прибули на нашу землю, пройшовши такими возами шлях в 600 кілометрів. Ми детально встановили кожне прізвище з 46-ти родин, які дали початок Зорі, і тому вирішили увічнити їх пам’ять”, – розповів пан Георгій.
Історія появи села Зоря на Бессарабії особлива. Османське іго, яке тривало 5 століть, є найпохмурішим періодом у болгарській історії. Політичне поневолення, поєднане з релігійним натиском, призвело до знищення болгарської патріархії, руйнації монастирів і культурних памяток, заборони використання кирилиці й болгарської мови. Значна частина болгар була вимушена прийняти іслам. А ті, хто відстоював свою християнську віру, були піддані жорстокій експлуатації. “Рая” – так називали турки поневолених християн, вимушені були платити так звану “кровну” подать, тобто… віддавати малих хлопчиків для навчання в турецькі казарми. Після прийняття ісламу вони ставали яничарами, тобто відбірною частиною османської армії. Саме ці події примусили болгар покинути рідні місця. Так сталося і з предками зорянців.
Численні свідчення історичних подій, тепер в експонатах, – зберігаються в етнографічному музеї болгарської культури. Сюди варто потрапити, щоб дізнатись, як переселенці освоювали нову для себе землю, будували оселі, тримали худобу, пекли хліб, ростили діток.
“Турки нещадно вимагали виконання своїх вимог, одним з яких було по-перше перехід в іншу віру, відмова від православ’я. І турки хотіли, щоб болгари навіть візуально показали, що вони їм підкорюються. Для цього вони змусили жінок носити жовті хустини. Там в Болгарії жовта хустка вважається підкоренням ісламу, тому вимагалося, що жінка має покрити себе жовтою хусткою, а чоловік має вдягти “фєску”, – турецьку шапочку. Частиною національного одягу тут, в Зорі, є жовта хустина, ви бачили їх тут на святі. Але чоловік “феску” не вдягнув, він лишився в болгарській національній овечій шапці. І коли вони сюди приїхали, коли їм дали на кожну сім’ю по 60 десятин землі, вони повірили, що це просто щастя. Вони сказали, – ось за цим ми сюди йшли. Ми це обробляємо, і ми зберігаємо життя собі і своїм дітям”, – розповіла Ірина Стоянова, директорка Зорянського будинку культури.
Зараз у Зорі живе вже сьоме покоління болгар-переселенців, каже пані Ірина. А музей люблять відвідувати не тільки українці, а й гості з Болгарії, які навіть привозять сюди на зберігання у якості експонатів родинні реліквії.
Зараз село Зоря – доглянуте і розкішне, у ньому зростають діти та молодь. Сьогодні воно налічує 5,5 тисяч мешканців, тут працюють школи, садки, відкрита нова амбулаторія, є безліч спортивних секцій, 2 футбольні команди, 4 танцювальні гуртки для дітей і дорослих. Для місцевих є робота у потужних агрогосподарствах, дехто працює за кордоном, але будинки для своїх родин зводять саме тут.
Вікторія Райчева – голова об’єднаної Саратської громади, до складу якої увійшла Зоря. Це її рідне село, тут земля її предків, тому, каже нізащо не проміняє рідний край на місто.
“90 відсотків молоді повертається в Зорю, для мене це найголовніший плюс. Адже Україна багата не лише своїми гарними містами, а й прекрасними селами, саме в селі накопичується зона комфорту, де ти відчуваєш себе вільним”, – ділиться пані Вікторія.
А ще у день села були спортивні змагання, кінне шоу, футбол, турнір з шахів, караоке на майдані, (а болгарською «на мегдан»), веселі пісні, традиційні болгарські танці та неодмінне пригощання національними стравами: меліна, бринза, курбан від зорянських шеф-кухарів.
Більше про історію села Зоря – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Авторка – Оксана Піднебесна