Адміністративний центр Лиманської об’єднаної громади, що в Татарбунарському районі Одеської області, – село Лиман, засноване кілька століть тому.
Раніше це поселення заснували татари, які захопили буджацькі території, тому перша назва села була – “Буюк Золокарь”.
У 1812 році на місці колишнього татарського кишлаку оселилися задунайські козаки, а вже у 1914 тут почали зводити величну церкву – храм Різдва Пресвятої Богородиці, яка дивом збереглася до наших днів, хоча в 60-ті роки звідси вивезли все начиння. Вже в часи самостійної України місцеві жителі разом з духівництвом відновили богослужіння.
Свою сучасну назву село Лиман отримало аж у 1945 році, та з цим місцем переплетена доля цілих поколінь місцевих мешканців, які й зараз люблять називати своє рідне село – Золокари.
Як на Бесарабії опинились українці, розповів Віктор Шульга, місцевий мешканець і колишній голова села Лиман.
“З історії то це село чисто українське. Українці тут з’явилися у 18-му столітті, після того, як у селищі Турбаї Полтавської губернії. У селищі Турбаї тоді жили “вільні козаки”, вони заснували там козацьку громаду. Потім пішли протиріччя між ними, і багаті такі люди рішили там встановити кріпосне право. Але козаки вільні люди і вони противились цьому. В нас в цій місцевості ви бачите, це (Лиман – Авт.) українське село, Траповка – українське село, Приморське – мішане за національностями, молдавани є та інші. Але ці хто в цих селах поселився, це були не “турбаївці”, а це вже був другий царський указ, про те, що сюди треба залучати людей, щоб вони тут хазяйнували”, – розповів Віктор Шульга.
Більше у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Авторка – Оксана Піднебесна