У Біляївці, що на Одещині, сім’я Сергієнків вирощує органічну полуницю. Про це ідеться на сайті bilyayivka.city.
Оксана – художниця, яка особливо ніде не вчилася малювати, але робить це у своїй манері та техніці, виставляє роботи на міських святах. Євген налагодив виробництво домашніх наливок з ягід, за якими стоїть черга на етноярмарках Одещині. Але це – лише їх хобі. Основна робота, якою зайняті Сергієнки з Біляївки – вирощування овочів, а також органічних ягід.
“Все почалося з “борщового набору”, а може колись, років через десять-п’ятнадцять, закінчитися ананасами, -клімат дуже міняється, маємо до нього пристосовуватися якось”, – жартує Євген.
Історія почалася набагато раніше першої зустрічі Євгена та Оксани. Батьки Оксани стали тепличниками, вирощували помідори. Після розпаювання колгоспів родина отримала шматок землі.
“Дідусь Віктор Михайлович, коли дізнався про це, плакав, – його земля в дуже поганому стані нам повернулася. Та й потім, через брак знань, з нею працювали не так, як варто було б: мало хто дотримувався сівозмін, десятиліттями вносилися агресивні добрива, які виснажували землю, випалювалася після зернових культур. Ці всі піщані бурі, свідками яких ми є, результат такого господарювання”, – розповідає Оксана.
Коли через аномальну спеку влітку та відсутність опадів тривалий час родина втратила кілька врожаїв овочів та цибулі, вони вирішили шукати заміну цим культурам. Знайомий фермер запропонував спробувати полуницю.
Але з нею виникли інші проблеми – втратили майже гектар рослин у перший рік-два, врожай був маленький.
Після знайомства з представниками Українського проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва – проєкту, що підтримує Канада у якості допомоги Україні, розвивати підприємництво та органічне землеробство, сім’я пройшла декілька семінарі та відвідала домогосподарства в Україні, які поділилися секретами органічного землеробства.
Згідно з цим проєктом, фермери відмовилися від агресивних хімічних препаратів, налагодили технологію і отримали органічну полуниця. Окрім того, за кілька років змінилася структура землі.
За словами фермерів, таку полуницю можна без острахів їсти як дорослим, так і дітям.
“Вона стала приємною на дотик, масною, в міру пористою, схожою за структурою на халву, а не на пил чи порох. У ній з’являються корисні черв’ячки, які насичують землю киснем. Якщо правильно доглядати за землею, вона починає сама себе реабілітувати, відновлювати”, – каже подружжя.
На полі родина працює, переважно, удвох. У сезон робочий день починається зі сходом сонця і до останніх променів. Вихідні визначає дощ. У цей день можна залишитися вдома та не їхати на поле. Взимку роботи також вистачає, якщо займатися пізніми овочами. Однак попри таку важку працю, прибуток дозволяє лише виходити в нуль, а не мати якісь наддоходи.
Найскладнішим виявилося налагодити ринки збуту. Працювати над цим вчать також фахівці проєкту. Бо за статистикою, майже 90% домогосподарств втрачають реальні прибутки, бо здають задарма свою продукцію перекупникам, не готують продукт, а продають сировину.
“У супермаркетах наш продукт місцевий не дуже беруть. Там вигідніше везти заморську продукцію, – говорить Євген, – тому маємо думати, як продавати свою. Влітку ми налагодили продаж для відпочивальників на турбазах, є ще деякі ідеї у Оксани. Бо це вона мозок нашої справи, я більше робочі руки”.
Був період, коли овочі для соків купував один з виробників. Тепер він перейшов на суху моркву, а свіжу вже не купує. Тому родина пробує налагодити продаж кінцевому клієнту через інтернет.
“Дала оголошення в соцмережах, зібрала замовлення та доставили, – тепер пробую трішки по-іншому робити, наперед збираю замовлення, формую маршрут, щоб зменшити витрати на доставку. Є мрія зібрати кооператив органічних виробників та працювати на доставку. Якщо людина дбає про власне здоров’я та хоче бути впевненою у якості продукції, чому б їй не купувати у нас? Ми привезли б під двір за списком”, – ділиться Оксана.
Ще одна справа, яку довелося освоїти – це переробка. Якось полуниця вийшла на сезон дощів. Для неї – це смерть. Вона моментально втрачає товарний вигляд, набирається водою. Щоб врятувати врожай, Євген вирішив зробити домашню наливку. Більшу її частину продають на фестивалі домашнього вина у Сараті, – їх там знають та чекають.