Майже 200 років тому, в 1821 році, кілька сімей переселенців-старовірів з Калузької губернії дісталися Бессарабії і заснували в вільному краю на просторах Стенцівсько-Жебріянівських плавнів поселення, яке сьогодні зветься село Мирне. Нещодавно воно увійшло до складу Вилківської ОТГ.
Розповіді про нові землі, про благодатні краї, де водиться риба, щедро росте хліб, де живуть «з води і з роси», змушували прихильників старої віри і втікачів-козаків шукати тут прихистку. За однією з версій, про людей, які облюбували важкодоступні плавні і перетворили їх у заможні поселення з церквами, говорили: «Li pava». У перекладі це означало: «Вони мостять». З роками фраза перетворилася в стійкий вираз: «липовани». Так тепло називали вічних трудівників, що зберегли первозданність віри з чотками-листовками і «ходом по сонцю», які зараз купчасто проживають у Вилковому, селах Мирне та Приморське Вилківської ОТГ.
Разом з усіма мостили дороги, будували будинок, не шкодуючи сил, і молодята Макар і Олександра Решетнікови, переселенці з Калузької губернії.
Рід Решетнікових виявився міцним та ще й Божим улюбленцем: в любові та злагоді народилося п’ятеро синів – первісток Фопен, за ним Автоном, Федір, Антип, Микита і довгоочікувана донечка Домна. Вчили спадкоємців берегти традиції, вести господарство, розраховувати на свій розум і міцні руки. Вчили і церковній грамоті: освіченість була в пошані у старообрядців. Заповідали, як найбільший скарб, – зберігати канони споконвічної віри і любити свободу. Свобода була тим сенсом життя, який направив Макара Решетникова до осередку, який підтримав Татарбунарське повстання. Адже недарма улюбленим висловом липован є: «Найкраще жилося, коли одна влада пішла, а інша ще не прийшла».
З того часу минуло багато років, багато води спливло. Древо прізвища Решетнікових розрослося, пустило безліч гілок по всій Одеській області і навіть в Румунії. Сьогодні аксакалами роду вважаються Василиса Микитівна, Григорій і Микола Федоровичі Решетнікови, Ефімія Фопеновна Кулакова. Ну, а наймолодшими – праправнуками Макара і Олександри – є Кирюша Павлюк (3,2 року) і Альоша Голубенко (3,5 року).
22 червня вшанувати пам’ять предків, зустрітися і «перерахувати рідню» в Мирному, в кафе «Молодь», зібралися майже всі нинішні покоління Решетнікових, які приїхали з Вилково, Одеси, Білгород-Дністровського, Чорноморська, Кілії, Великої Долини. Зустріч принесла кожному багато незабутніх вражень.
Олег Щотніков, один з організаторів зустрічі: «Ми обнімалися по-братськи, згадували дитинство, прощали мимовільні образи, обмінювалися фото, співали, пригощалися юшкою, шашликом і піднімали тости за наш славний рід Решетнікових, за його засновників – шанованих Макара і Олександру, і за славнозвісних родичів. Серед них – Микола Федорович, директор інституту, який проектував меліоративні системи в Україні, Володимир Іванов – співробітник силових структур Одеської області, дві сестрички – заслужені викладачі – Таїсія Голубенко та Любов Якимова, Валерій Масленников, працівник районного управління зв’язку, який забезпечує жителів Кілійщини зв’язком, Валерій Решетніков і Роман Щотніков, співробітники МНС, Григорій Решетников, всю свою трудову діяльність присвятив Мирновському колгоспу «Дружба». Гордість нашого роду – Михайло Чугунніков, настоятель Мирнівського храму Преподобної Параскеви, який несе через покоління віру пращурів».
Цікаво те, що нащадки не тільки зуміли зберегти за собою місце по вулиці Перемоги, 20, в селі Мирному, звідки пішов численний рід Решетнікових, але і до стін предковічного житла добудували новий міцний будинок. Цей будинок, де заритий «пуп землі» роду Решетнікових, і пам’ятник-хрест засновникам села, відкритий в Мирному 28 жовтня 2011 року, для всіх родичів стали легендарними місцями сили, де можна доторкнутися до історії, зарядитися енергією, відчути щось на рівні серця … За організацію задоволені зустріччю родичі дякували Олегу Щотнікову, Ілоні і Любові Решетніковим, які зібрали за одним столом 48 чоловік, щоб вкотре переконатися, що вони – міцна, дружна, єдина родина, яка «мостила, мостить і буде мостити» свій рід Решетнікових з села Мирного.
Авторка – Наталія Журьян