Бойове прізвисько – “Боцман”… Життя Вадима Матросова, уродженця села Коханівка на самому злеті обірвала війна. Вадим загинув у зоні АТО 8 вересня 2016 року внаслідок мінно-вибухових травм. За своє коротке життя він встиг себе увічнити як хоробрий та надійний товариш і справедливо вважався одним з кращих розвідників України.
Ця болюча втрата залишиться назавжди незагоюваною раною в серці його земляків з Коханівки. П’ять років минуло з моменту загибелі бійця, але біль не меншає. Саме тому і вирішили увічнити ім’я Вадима Матросова встановленням меморіальної дошки на будівлі Коханівської школи, де він навчався в юності.З цією ініціативою виступили випускники навчального закладу. На урочисте відкриття пам’ятного знаку запромили матір загиблого героя, Світлану Матросову, також були присутні педагоги та школярі.
Спогадами про Вадима поділилася його перша вчителька Ніна Скараєва, вчителька історії Галина Негруца, завідувачка філії Тамара Скараєва, староста Вікторія Шевченко. Лунали хвилюючі розповіді, у пам’яті зринали спогади про юні роки земляка.Вадим закінчив 11 класів коханівської школи, в Одесі здобув фах зварювальника, займався «євроремонтами». Потім закінчив академію сухопутних військ, проживав у селищі Любашівка.
Влітку 2015 року був мобілізований, старший розвідник розвідвзводу розвідувально-диверсійної роти, 46-й окремий батальйон спецпризначення «Донбас-Україна». Згодом уклав контракт на подальшу військову службу. Неодноразово вивішував український прапор перед позиціями російських бойовиків в «сірій зоні».
8 вересня 2016 року загинув увечері поблизу міста Мар’їнка внаслідок мінно-вибухових травм під час обстрілу з боку терористів.
Похований він 12 вересня 2016-го у Любашівці з військовими почестями.
Без Вадима лишилися мама, дружина та дві доньки-близнючки, яким зараз по 8 років.
Сльози мимоволі наверталися на очі, коли лунали розповіді про героя з позивним «Боцман», про те, як Вадим завжди заспокоював матір, кажучи, що він везунчик, що все буде добре.
Його оптимізм, незламність вселяли віру, що саме так і буде, а тому й досі важко сприйняти, що Вадима вже немає серед живих. Але він житиме у пам’яті своїх односельців, про його героїчне життя юному поколінню нагадуватиме меморіальна дошка на стіні школи. Герої не вмирають, вони просто йдуть на небеса…
За матеріалами пресслужби Ананьївської ОТГ