Наша історія варта ретельного вивчення. Уважного читача вона може по-справжньому здивувати і надихнути на цілі відкриття.
Татарбунарський районний архів знаходиться в будинку, який пам’ятає буремні часи Татарбунарського повстання. Як розповіла начальник архівного відділу Тетяна Лиса, у 1924 році цей будинок належав заможній селянській родині. Згодом, тікаючи від розкуркулення, господарі змушені були залишити свою добротну хату. Ймовірно, їхні сліди загубилися десь у Румунії…
Тут дуже товсті стіни, які зберігають тепло в холодну пору року, і рятують від нестерпної спеки влітку. Здається, дерев’яну підлогу ніхто не міняв, вікна й двері збереглися ще з часів румунської окупації. Хіба що решітки на вікнах, та металева оббивка на дверях з’явилися у радянські часи. Тут усе ніби дихає історією: і будівля, і документи.
Тетяна Володимирівна пропонує переглянути плани роботи і звіти райдержархіву за 1945-47 роки. Здається, що ж там цікавого: суцільна бюрократія! Але якщо уважніше вчитатися в архівні папери, можна проаналізувати, як на Бессарабії починалася «комунізація», коли відбулося перейменування населених пунктів, і яку роль відігравав державний архів у встановленні тут радянської диктатури.
Варто зауважити, що державний архів перебував у підпорядкуванні районного відділу НКВД. У 1945 році Татарбунарський і Тузлівський райони знаходилися у складі Ізмаїльської області. Деякі документи з Тузлівського району теж люб’язно запропонувала Тетяна Володимирівна Лиса. Це – протоколи загальних зборів колгоспників колгоспу «Победа», написані в загальному зошиті.
Ось мої спостереження після короткого екскурсу в історію рідного краю початку радянського періоду: ще у 1945 році села Татарбунарського району мали такі назви: Акмангит, Дельжилери, Золокари, Шагани, Ескіполос, Чичма. А вже у 1946 року у звітах державного архіву знаходимо назви Білолісся, Дмиртієвка, Лиман, Приморське, Глибоке, Струмок. Отже, коли одномоментно перейменували села, ніхто нікого не питав. Для чого це потрібно було робити у роки голодомору на Бессарабії? Можна лише здогадуватися… Вся архівна документація велася виключно російською мовою.
«Закінчити збір документації підприємств і організацій, які існували в період окупації німецько-румунських загарбників» – таким був один з пунктів плану роботи державного архіву. Після цього починалася радянська окупація. Документи про цей період нашої історії ретельно зберігаються на стелажах районного державного архіву.
Як каже Тетяна Володимирівна, мої знахідки – це лише палітурка історії району. Всередині – значно більше цікавих відкриттів. Вона ласкаво запрошує до архіву, аби відкрити багато несподіванок і неймовірних історій.
Обіцяю собі сюди повернутися…
Авторка – Вікторія Алєксєєнко